Вступ до мовознавства - Кочерган М.П. - Морфеміка

Морфеміка - розділ мовознавства, який вивчає типи й структуру морфем.

Об'єктом дослідження морфеміки є морфеми, їх формальні видозміни (аломорфи) та їх лінійне поєднання. Морфеміка вивчає: 1) види морфем за їх місцем у слові та за функцією (корінь, афікси); 2) типи значень, виражених морфемою (лексичне, граматичне, дериваційне); 3) мовні одиниці морфемного рівня (морфема і морф, лексема і форма слова, основа слова тощо); 4) принципи виділення морфем і правила їх сполучуваності; 5) звукові зміни, пов'язані з комбінаторикою морфем (чергування фонем у морфемах, усічення й нарощення основ) і морфематичні функції наголосу; 6) типи морфів різних класів і морфну структуру слів. Останні два питання належать також до сфери морфонології - розділу мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем різного типу й використання фонологічних відмінностей для морфологічних цілей.

Морфемний аналіз потрібно відрізняти від словотворчого. Морфемний аналіз відповідає на запитання: "З яких морфем складається слово?". Він передбачає виділення в слові всіх його морфів і встановлення їх значень. Словотвірний аналіз відповідає на запитання: "Як утворене слово?". Він передбачає виділення у слові твірної основи (основи, від якої утворене аналізоване слово) і способу його творення (при афіксальному способі визначається морфема, за допомогою якої від твірної основи утворене слово).

Граматична форма слова

Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності.

Так, у фразах на крилах пісні і вдихнути нове життя цій пісні маємо дві різні форми - пісні та пісні, бо в них реалізовані різні значення (значення родового відмінка в першій формі і значення давального відмінка у другій). Форми читатиму і буду читати також слід інтерпретувати як різні, бо, хоч тут однакове значення (значення майбутнього часу, першої особи однини), але різне граматичне вираження (проста і складна форма майбутнього часу).

Різні форми слова становлять його парадигму. Наприклад: читати, читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають, читав, читала, читало, читали, читатиму, читатимеш, читатиме"., буду читати, будеш читати..., читав би, читали б, читай, читаймо, читайте, хай читає, хай читають, читаючи і т.д.

Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова.

Синтетичні форми - форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне значення синтезовані в одній формі.

Наприклад: праця (граматичне значення називного відмінка однини жіночого роду виражене закінченням слова -а), важніший (граматичне значення вищого ступеня виражене в межах слова за допомогою суфікса -іш), англ. foot "нога" - feet "ноги" (граматичні значення однини й множини виражені в межах слова за допомогою чергування звуків [и] Й [і:].

Аналітичні форми - форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне - самостійним словом, а граматичне - службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу - службовим дієсловом буду); писав би (лексичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу - за допомогою частки би). Пор, ще: нім. Ich werde schreiben "Я буду писати"; англ. J shall write "Я буду писати", I am writing "Я пишу (в даний момент)", / was writing "Я писав"; more difficult "важніший". Як бачимо, в аналітичних формах службові слова виконують роль словозмінного афікса.

Говорячи про форму слова, слід зазначити, що є слова одноформені (учора, над, знов, вчасно, підтюпцем тощо) й багатоформені (див. вищенаведені форми дієслова читати). У багатоформеному слові виділяють його постійну частину, яку називають основою слова, і змінну частину, яку називають формантом:

Трапляються випадки, коли багатоформене слово не має єдиної основи для всіх словоформ, і різні словоформи цього слова утворюються від різних коренів. Наприклад: йде - йшов, я - мене, поганий - гірший, англ. good "добрий" - better "кращий", нім. du "ти" - dich "тебе", лат. bonus "добрий" - optimus "найкращий". Це явище називається суплетивізмом (від лат. "доповнюю", suppletivus "доповнювальний").